Ворог нищить не тільки наше сьогодення, але й майбутнє наших дітей, бо забрав у них можливість учитися в безпечних умовах. Ворог руйнує не лише будинки, лікарні, школи, мости, але й майбутнє тих дітей, які лишаються вдома у відносно безпечних регіонах, тих, які ховаються від вибухів у підвалах і бомбосховищах, тих, кого війна змусила виїхати з рідної України.
Коли сотні міст під обстрілами, коли зруйновано навчальні заклади, і навіть коли ці руйнування навіть на відстані новин, дітям дуже тяжко думати про навчання. Психологічний стан і дорослих людей назвати стабільним неможливо. Що вже казати про дітей!
Звісно, потреба в освіті, на перший погляд, відходить з переліку нагальних пріоритетів. Однак, як би важко й боляче нам не було, ми маємо адаптуватися до життя в умовах війни. Це ж стосується і навчання.
Освіта стає ще одним фронтом. Учителі намагаються виступити у ролі метафоричної «протиповітряної оборони», яка захистить учнів і направить їх увагу у правильне русло. Адже саме усвідомлення, що ти серед однокласників, слухаєш учителя, реагуєш на жарти друзів, дає можливість відчути себе у звичному середовищі. З’являється опора, починається рух вперед.
Ми, як школа, зробили все, аби налагодити дистанційний навчальний процес максимально повно й ефективно, водночас не переобтяжуючи та розуміючи кожного учня. Намагаємося долучити до онлайн-навчання всіх, хто має таку потребу і можливість.
Але потрібна ще й батьківська “ППО”. Потрібно говорити дітям про важливість навчання, як би важко це не було. Кожна прочитана книжка, виконане завдання, розв’зана задача — це маленькі кроки до майбутнього.
Зовсім скоро ми переможемо. Батьки будуть знову просто любити. Учителі — просто вчити. А майбутнє будемо рятувати уже сьогодні. Будьмо у цьому єдині!