Що «світ — театр»,
Ми знаємо не з преси.
Що ми актори —
Теж не новина…
Саме життя для всіх нас
Пише п’єси,
Де кожна дійова особа
Головна!
З 1962 року щорічно, 27 березня, святкується Міжнародний день театру. Це не просто професійне свято майстрів сцени, це свято мільйонів шанувальників цього жанру мистецтва.
Ініціатива святкування Всесвітнього дня театру належала Міжнародному інституту театру (ITI) у 1961 році. До відзначення такого дня приклав зусилля Жан Кокто, театральний діяч і актор з Франції, котрий оголосив сповіщення про таку урочистість 1962 року. Всесвітній день театру не є державним святом і не є вихідним днем. Але це не заважає вважати його професійним святом театральних діячів і робітників театрів.
Театр – особливий і прекрасний світ. У ньому все надзвичайне. Перебуваючи у театрі, ми бачимо декорації, намальовані художником і виготовлені в театральних майстернях. На сцені – надзвичайні люди, котрі не існують у повсякденному житті: їх придумав драматург, а зіграли актори. Та, дивлячись на сцену, забуваєш про все: про декорації, освітлення, акторів – тут поринаєш у зовсім інший світ, той, що існує лише на сцені, стаєш свідком чудового процесу, коли літературний твір оживає у сценічних образах. Події у театрі відбуваються і розвиваються на твоїх очах – ти ніби сам береш у них участь, знайомишся з персонажами п’єси, співчуваєш горю і радієш щастю одних, обурюєшся поведінкою інших. Театр вчить бачити прекрасне в житті та людях.
Величезна армія людей – письменників, режисерів, композиторів, художників, хореографів, гримерів і костюмерів, операторів світла і звуку – працює для того, аби ми зустрілися з головними чарівниками – акторами. Це вони знаходять шлях до наших сердець. Часто актор створює на сцені образ, відмінний від його власного, для різних ролей змінює своє обличчя як зовнішнє, так і внутрішнє. Змінити зовнішність актора допомагають грим, костюм, маска. Для відображення характеру персонажа актор використовує свою пластику, мистецтво мовлення, міміку, жести. Художня мова акторів залежить насамперед від жанру. В оперному спектаклі актори співають, у балетному всі думки й переживання героїв передають мовою танцювальних рухів, у драматичному театрі вони розмовляють, “як у житті”, а в ляльковому – беруть собі за помічників ляльок.
Українська театральна традиція напрочуд потужна і багата, згадати хоча б славетні імена таких корифеїв вітчизняної культури як брати Тобілевичі, Марія Заньковецька, Лесь Курбас, Гнат Юра, Наталя Ужвій та безліч інших. Творчі надбання цих митців знаходять своє втілення, продовжують розвиватися у сучасній театральній школі, багатій талановитими особистостями.
Наш національний театр – це справжнє багатство, це неповторне обличчя української духовності. Водночас театральне мистецтво є своєрідним дзеркалом, у якому відображуються характерні особливості життя суспільства, його прагнення, духовний та інтелектуальний потенціал, негативні й позитивні тенденції його розвитку.
Життя – це гра, а люди в ній актори. Кожен з яких грає головну роль власної вистави свого життя. Втім, інколи дуже корисно зазирнути у себе крізь призму чужого світосприйняття.
Театр – це казковий світ, в якому створюється ілюзія життя, де, вдягаючи маску на обличчя, знімаєш її з душі. Адже, виходячи на сцену, актори стають справжніми. Чи грають? Грають нас, глядачів? Людей з реального світу, з реальними почуттями, емоціями, долями…
Сцена – це відображення людського життя, в якому актор віддзеркалює душу того, хто в нього вдивляється…
Вітаємо із Всесвітнім днем театру! І якщо життя — це гра, а всі ми в нім актори, тоді бажаємо кожному обрати в житті, ту роль, яка йому до душі і зіграти, її бездоганно і блискуче. Будьте щасливі та здорові, любіть театр і мистецтво!
