Охорона праці

ТИПОВІ ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН І ПРОГРАМА

навчання з питань охорони праці посадових осіб

 

Тематичний план

Тема 1. Законодавство України про охорону праці. Основні положення Закону України “Про охорону праці”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” та взаємозв’язок з іншими Законами України. Законодавство України про працю.

Тема 2. Організація роботи з охорони праці.

Тема 3. Вибухонебезпека виробництва і вибухозахист.

Тема 4. Пожежна безпека.

Тема 5. Електробезпека.

Тема 6. Гігієна праці. Медичні огляди. Профілактика професійних отруєнь і захворювань.

Тема 7. Надання домедичної допомоги потерпілим у разі нещасного випадку.

Тема 8. Управління роботами з профілактики та ліквідації наслідків аварій.

Тема 9. Безпека праці в галузі.

 

ПРОГРАМА

ТЕМА 1. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

Основні положення Закону України “Про охорону праці”. Поняття охорони праці. Соціально-економічне значення охорони праці. Основні законодавчі акти з охорони праці: Закон України “Про охорону праці”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, Кодекс законів про працю України та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, а також Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, Кодекс цивільного захисту України, Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”.

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

Право громадян на охорону праці при укладанні трудового договору та під час роботи на підприємстві. Права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці. Управління охороною праці. Обов’язки роботодавця щодо створення умов праці відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці. Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Аудит охорони праці.

Служба охорони праці. Положення про службу, основні завдання, функціональні обов’язки та права. Комісія з питань охорони праці підприємства: порядок створення, обов’язки та права комісії.

Навчання з питань охорони праці. Типове положення, яке встановлює порядок і види навчання та інструктажів, форми перевірки знань з питань охорони праці працівників та посадових осіб. Перелік посад посадових осіб, які до початку виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки проходять навчання з питань охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою. Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі. Фінансування охорони праці роботодавцем. Інші джерела фінансування охорони праці. Перелік заходів і засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Додержання вимог щодо охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва. Попередня експертиза проектної документації, за позитивними результатами якої відкривається фінансування робіт. Дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Порядок допуску в експлуатацію придбаних за кордоном технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування тощо. Порядок прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих об’єктів.

Основні вимоги Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Інформація та звітність про стан охорони праці. Добровільні об’єднання громадян з охорони праці.

Стимулювання охорони праці. Заохочення працівників за активну участь у роботі зі створення безпечних та нешкідливих умов праці. Застосування при розрахунках страхових внесків до Фонду соціального страхування України (далі – Фонд) знижок та надбавок для кожного підприємства.

Відшкодування підприємствам, громадянам і державі збитків, завданих порушенням вимог охорони праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці. Опрацювання, прийняття та скасування нормативно-правових актів, тимчасове припинення їх чинності. Акти підприємств з охорони праці. Забезпечення працівників нормативно-правовими актами з охорони праці.

Державне управління охороною праці. Органи державного управління. Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці. Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони праці, і, зокрема, Держпраці. Повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в галузі охорони праці. Повноваження об’єднань підприємств з цих питань.

Організація наукових досліджень з проблем охорони праці. Державний нагляд за охороною праці. Органи державного управління охороною праці та порядок регулювання їх діяльності. Права і відповідальність посадових осіб Держпраці. Соціальний захист цих посадових осіб.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці. Повноваження і права профспілок у цій сфері. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці.

Штрафні санкції до юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, до посадових осіб та працівників за порушення вимог щодо охорони праці. Відповідальність за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, за створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного управління охороною праці і представників професійних спілок.

Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань. Основні положення Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”: завдання страхування та сфера дії закону, основні принципи страхування; управління страхуванням. Обов’язки Фонду: відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров’я, відшкодування моральної шкоди, профілактична діяльність Фонду, направлена на усунення загрози здоров’ю працівників, викликаної умовами праці; фінансування страхування від нещасних випадків.

Страхові тарифи, диференційовані в залежності від класу професійного ризику виробництва, а також від фактичних умов та безпеки праці на виробництві. Закон України “Про колективні договори”. Регулювання питань охорони праці в колективному договорі. Комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам.

Тривалість робочого часу працівників. Скорочена тривалість робочого часу. Заборона роботи в нічний час. Обмеження понаднормованих робіт. Заборона залучення до понаднормованих робіт.

Праця жінок. Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок. Обмеження праці жінок на роботах у нічний час. Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок та жінок, які мають дітей.

Праця інвалідів. Порядок навчання, перекваліфікації та працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Умови використання їх праці у нічний час та на понаднормованих роботах.

Праця молоді. Права неповнолітніх у трудових правовідносинах. Вік, з якого допускається прийняття на роботу. Роботи, на яких забороняється застосування праці осіб, молодших за вісімнадцять років. Медичні огляди.

Індивідуальні трудові спори. Органи, що розглядають трудові спори. Терміни звернення до комісії з трудових спорів та порядок прийняття заяв. Порядок і терміни розгляду трудових спорів.

Відповідальність за порушення законодавства про працю.

 

ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Охорона праці як об’єкт управління. Управління охороною праці. Мета і завдання управління. Структурно-функціональна схема управління охороною праці.

Планування роботи з охорони праці: перспективне, поточне та оперативне.

Організація роботи з охорони праці. Посадові інструкції, установлення обов’язків, прав і відповідальності виробничо-технічних служб, посадових осіб і спеціалістів за виконання функцій і завдань у системі управління охороною праці, а також вимог з охорони праці.

Оперативне керівництво і координація роботи з охорони праці.

Матеріальне та моральне стимулювання роботи з охорони праці.

Контроль за ефективністю функціонування системи управління охороною праці, виконанням працівниками своїх обов’язків, правил, норм та інструкцій з охорони праці, за станом охорони праці на робочих місцях, аудит охорони праці.

Вимоги нормативних актів з охорони праці щодо безпеки виробничих процесів, обладнання, будівель і споруд. Планово-запобіжні ремонти засобів праці. Метрологічне забезпечення охорони праці.

Організація безпечного ведення робіт підвищеної небезпеки або таких, де є потреба у професійному доборі згідно з нормативно-правовими актами з охорони праці.

Прилади контролю безпечних умов праці. Світлова та звукова сигналізація. Запобіжні написи, сигнальне пофарбування. Знаки безпеки.

Засоби колективного та індивідуального захисту працівників. План ліквідації аварій. План евакуації з приміщень у разі аварії.

 

ТЕМА 3. ВИБУХОНЕБЕЗПЕКА ВИРОБНИЦТВ І ВИБУХОЗАХИСТ

Стан та динаміка аварійності в світовій індустрії. Аналіз характерних значних промислових аварій, пов’язаних з викидами, вибухами та пожежами хімічних речовин. Загальні закономірності залежності масштабів руйнувань і тяжкості наслідків аварій від кількості, фізико-хімічних властивостей і параметрів пальних речовин, що використовуються у технологічній системі.

Основні положення Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки”. Порядок ідентифікації та обліку об’єктів підвищеної небезпеки.

Основні положення Конвенції 174 від 2 червня 1993 року Міжнародної організації праці “Про запобігання значним промисловим аваріям”.

Теоретичні основи механізму горіння та вибуху. Ламінарне, дефлаграційне горіння і детонація в різних агрегатних станах: парогазових, дисперсних середовищ, сконденсованих вибухових речовин.

Особливості горіння та вибуху в апаратурі, виробничому приміщенні, неорганізованих газових викидів в незамкнутому просторі. Механізм горіння аерозолів.

Параметри і властивості, що характеризують вибухонебезпеку середовища; фактори, що характеризують небезпеку вибуху, ГОСТ 12.1.010-76 “Взрывобезопасность. Общие требования”.

Кількісні показники вибухів, що характеризують масштаби руйнування, тяжкість наслідків. Тротиловий еквівалент; частка участі вибухопожежонебезпечних продуктів у вибуху, приведена маса; енергетичний потенціал вибухонебезпеки, баланс розподілу енергії вибуху.

Основні характеристики вибухонебезпеки хіміко-технологічних процесів; показники рівня руйнування промислових аварій. Установлені визначення: хіміко-технологічна система, технологічний блок, середовище, об’єкт. Значення параметрів: регламентовані, критичні, гранично допустимі; потенційно вибухонебезпечний технологічний об’єкт. Кількісні характеристики гідродинамічних, тепломасообмінних процесів та їх вплив на рівень вибухонебезпеки. Кількісні показники, що складають енергетичний потенціал вибухонебезпеки. Можливі показники вибухів.

Методи стабілізації процесів та оцінка надійності систем. Фізико-хімічні характеристики речовин, що використовуються в технологічній системі, та їх вплив на вибухонебезпеку; оцінка рівня небезпечності процесу; обґрунтованість та надійність способів і засобів контролю допустимої кількості небезпечних речовин; засоби запобігання критичним значенням параметрів.

Оцінка експлуатаційної надійності та безпеки обладнання, трубопроводів, обґрунтування їх вибору. Поняття про строки служби (ресурсу) і безвідмовної роботи обладнання; обґрунтування вибору ущільнень, методів і засобів запобігання перевищенням тиску, ефективних систем аварійного скидання вибухонебезпечних продуктів закритого типу.

Вибір засобів контролю, управління і протиаварійного захисту (ПАЗ). Обґрунтування вибору енергозабезпечення (енергостійкості) систем контролю, управління і ПАЗ з урахуванням характеру технологічного процесу і енергетичного потенціалу об’єкта.

Локалізація та ліквідація аварій, захист персоналу від уражень, будинків і споруд від руйнування. Поблочні моделі виникнення і розвитку аварій; технічні засоби і послідовність аварійного відключення технологічних блоків. Методи і послідовність локалізації та ліквідації аварій при різних схемах їх розвитку.

Методи оцінки інтенсивності впливу ударної хвилі на об’єкти при можливому вибуху. Основні принципи розрахунку зон за рівнями небезпеки та їх класифікація.

Обґрунтованість розміщення вибухонебезпечних технологічних об’єктів на території підприємства. Стійкість будинків і споруд до дії ударної хвилі. Технічні та організаційні заходи щодо захисту персоналу від дії ударної хвилі та вторинних факторів вибуху.

Основні напрямки в удосконаленні технологічних процесів, розробці сучасного обладнання, засобів контролю, управління і протиаварійного захисту, швидкодійної та регулювальної апаратури. Підвищення якості сировини, матеріалів та обладнання.

Раціональне планування території підприємства. Вибір та використання ефективних і надійних, переважно на базі комп’ютерних систем, засобів контролю, регулювання та протиаварійного захисту.

Запобігання аварійній розгерметизації технологічних систем, займанню аварійних викидів.

Вимоги щодо професійного добору та навчання персоналу для виробництв підвищеної вибухонебезпеки.

 

ТЕМА 4. ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА

Основні нормативні документи, що регламентують роботу із забезпечення пожежної безпеки об’єктів: Кодекс цивільного захисту України, стандарти, будівельні норми та правила, Правила пожежної безпеки та інше. Обов’язки керівника підприємства та інших посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта та окремих дільниць виробництва.

Порядок організації і робота добровільної пожежної охорони. Порядок функціонування добровільної пожежної охорони. Обов’язки членів добровільної пожежної охорони щодо запобігання пожежам та їх гасіння. Пільги та заохочення, встановлені для них.

Порядок створення та роботи пожежно-технічної комісії. Типове положення про пожежно-технічні комісії.

Кримінальна, адміністративна, матеріальна та дисциплінарна відповідальність громадян, посадових та юридичних осіб за порушення вимог пожежної безпеки та виникнення пожежі.

Коротка характеристика виробництва та пожежна небезпека технологічного процесу, сировини, готової продукції, агрегатів, установок тощо.

Основні причини пожеж: порушення технологічних регламентів і несправність виробничого обладнання, іскри електрогазозварювальних робіт і необережне поводження з вогнем, іскри котельних та інших установок, порушення правил користування інструментами і електронагрівальними приладами. Заходи пожежної безпеки, яких необхідно додержуватись перед початком роботи, під час роботи та по її закінченні з метою запобігання пожежам.

Утримання території підприємства, протипожежні розриви, джерела протипожежного водопостачання, протипожежний режим на об’єкті.

Основні вимоги пожежної безпеки в будівлях і приміщеннях, при експлуатації електрообладнання, опалювальних приладів, систем вентиляції, при проведенні електрогазозварювальних, паяльних та інших вогневих робіт, при фарбуванні, знежирюванні та митті виробів і обладнання.

Вимоги пожежної безпеки в лабораторіях, архівах, складських приміщеннях, гаражах, на складах зберігання хімічних речовин, паливно-мастильних матеріалів, при роботі з пожежовибухонебезпечними матеріалами, у приміщеннях з масовим перебуванням людей (клубах, поліклініках, їдальнях тощо).

Основні вимоги до утримання шляхів евакуації, автоматичних систем пожежогасіння і автоматичної пожежної сигналізації.

Призначення та місцезнаходження на об’єкті засобів пожежогасіння, протипожежного обладнання та інвентарю (вогнегасники, внутрішні пожежні крани, бочки з водою, ящики з піском, стаціонарні установки пожежогасіння). Загальні уявлення про спринклерне і дренчерне обладнання, автоматичну пожежну сигналізацію, вуглекислотні, порошкові, газові та інші установки пожежогасіння.

Порядок утримання на об’єкті засобів пожежогасіння влітку та взимку.

Правила використовування вогнегасних засобів, протипожежного інвентарю і обладнання для пожежогасіння.

Засоби зв’язку і сповіщення про пожежу, що наявні на об’єкті, у цеху, місця розташування телефонів, пристроїв для подачі звукових сигналів пожежної тривоги. Правила використання цих засобів у разі виникнення пожежі.

Дії працівників при виявленні в цеху чи на території об’єкта задимлення, загорання або пожежі. Порядок повідомлення про пожежу в пожежну охорону, газорятувальну та інші аварійні служби, організація зустрічі пожежних частин, команд чи добровільних пожежних дружин. Виключення при необхідності технологічного обладнання, комунікацій, електроустановок та вентиляції. Гасіння пожежі наявними на об’єкті засобами пожежогасіння, порядок включення стаціонарних установок, евакуації людей і матеріальних цінностей.

Дії працівників після прибуття пожежних підрозділів (надання допомоги в прокладанні рукавних ліній, участь в евакуації матеріальних цінностей та виконання інших робіт за розпорядженнями керівника гасіння пожежі).

Розслідування та облік пожеж, розробка заходів щодо запобігання пожежам та загибелі людей на них.

Примітка. Навчання за темою 4 проводиться фахівцями, що мають спеціальну (пожежно-технічну) освіту та стаж роботи за фахом не менше 5 років.

ТЕМА 5. ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА

Статистичні відомості про стан виробничого електротравматизму. Основні причини та шляхи зниження його рівня.

Електричний струм, одиниці вимірювання струму, напруги, потужності, опору, частоти. Постійний та змінний струм, їх шкідлива дія на організм людини. Небезпечні величини електроструму, напруги. Залежність дії електроструму на людину від тривалості дії, умов середовища, метеорологічних факторів, фізичного стану людини. Поняття напруги кроку та дотику. Статична і наведена напруга. Дія електромагнітних полів, засоби захисту від них.

Будова промислових електроустановок та їх елементи: електричні станції, підстанції, розподільчі пристрої, перетворювачі електроенергії; повітряні та кабельні лінії електропередач понад 1000 В; розподільчі електромережі напругою до 1000 В.

Розподіл електроустановок за класами напруги: 0,4 кВ; 6-10 кВ; 35 кВ; 110-1150 кВ. Особливості будови та сфера застосування.

Охоронні зони електромереж до та понад 1000 В. Допустимі (безпечні) відстані до струмопровідних частин діючого обладнання, що перебувають під напругою. Класифікація виробничих приміщень щодо небезпеки ураження працівників електричним струмом.

Колективні та індивідуальні засоби захисту в електроустановках. Порядок їх використання, зберігання та обліку. Періодичність та види випробувань. Плакати та знаки безпеки, що використовуються в електроустановках.

Заземлення та занулення електроустановок, їх захисна дія; допустимі величини опору, від чого вони залежать.

Заходи безпеки при роботі з електрифікованим інструментом, зварювальними та понижувальними трансформаторами, переносними світильниками тощо.

Вимоги безпечного застосування машин і механізмів у діючих електроустановках. Особливості виробництв з наявністю електротехнологій.

Порядок виконання робіт у діючих електроустановках: організаційні та технічні заходи, наряд-допуск, інструктаж, групи електробезпеки.

Вимоги до персоналу, який виконує роботи в діючих електроустановках.

Особа, відповідальна за стан електрогосподарства, її статус, кваліфікація, група електробезпеки, обов’язки та відповідальність.

 

ТЕМА 6. ГІГІЄНА ПРАЦІ. МЕДИЧНІ ОГЛЯДИ. ПРОФІЛАКТИКА ПРОФЕСІЙНИХ ОТРУЄНЬ І ЗАХВОРЮВАНЬ

Поняття гігієни праці та медицини праці. Основні положення законодавчих актів, що стосуються створення безпечних умов праці та збереження здоров’я працюючих. Опрацювання, прийняття та скасування нормативно-правових актів – санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів, регламентів тощо.

Шкідливі фактори виробничого середовища і трудового процесу, їх гігієнічна оцінка. Критерії і показники умов праці (Гігієнічна класифікація праці). Компетенція Держпраці щодо контролю за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці, організація та здійснення контролю за параметрами факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Заходи щодо поліпшення умов праці та виробничого середовища. Особливості гігієни праці в провідних галузях господарства. Особливості гігієни праці під час використання праці жінок та неповнолітніх. Санітарно-побутове забезпечення працівників.

Медичні огляди осіб, які працюють у важких та шкідливих умовах праці. Професійні захворювання (порядок розслідування, реєстрації та обліку профзахворювань, аналіз профзахворюваності, визначення придатності працівника до роботи). Основні принципи профілактики виникнення профзахворювань.

Примітка. Навчання за темою 6 проводиться лікарем з гігієни праці.

 

ТЕМА 7. НАДАННЯ ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛИМ У РАЗІ НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ

Стислі основи анатомії та фізіології людини.

Поняття домедичної допомоги. Основні принципи надання домедичної допомоги і правильність, доцільність дій, швидкість, рішучість, спокій. Домедична допомога при кровотечі. Класифікація кровотечі. Основні види кровотечі, їх ознаки. Домедична допомога при капілярній кровотечі. Домедична допомога при артеріальній та венозній кровотечі. Засоби зупинки кровотечі. Зупинка кровотечі притискуванням пошкодженої судини до підлеглої кістки, максимальним згинанням кінцівки. Зупинка кровотечі за допомогою джгута чи джгута-закрутки.

Способи реанімації, підготовлення потерпілого до реанімації. Штучне дихання способом “з рота в рот” чи “з рота в ніс”.

Непрямий (закритий) масаж серця. Домедична допомога при потопленні.

Види електротравм. Безпечні методи звільнення потерпілого від дії електричного струму. Термічна, електрична та біологічна дія електричного струму на організм людини. Правила надання домедичної допомоги потерпілим від ураження електричним струмом.

Домедична допомога при ударах. Струс головного мозку. Удари в області хребта. Синдром здавлювання. Домедична допомога при вивихах і розтягненні зв’язок.

Домедична допомога при отруєнні газами. Симптоми отруєнь. Вплив різних газів на організм людини і його наслідки.

Домедична допомога при пораненнях. Визначення та класифікація ран. Види перев’язувального матеріалу. Типи пов’язок. Правила накладання пов’язок.

Домедична допомога при переломах. Класифікація переломів. Правила накладання шин. Домедична допомога при ушкодженні хребта та кісток тазу.

Опіки, їх класифікація. Домедична допомога при хімічних та термічних опіках, при опіку очей. Домедична допомога при тепловому та сонячному ударах.

Запобіжні заходи щодо інфікування СНІДом під час надання домедичної допомоги потерпілим при нещасних випадках.

 

ТЕМА 8. УПРАВЛІННЯ РОБОТАМИ З ПРОФІЛАКТИКИ ТА ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ АВАРІЙ

Великі виробничі аварії, їх типи, причини та наслідки. Вплив техногенних чинників на екологічну безпеку та безпеку життя і здоров’я людей. Приклади великих техногенних аварій і катастроф та їх наслідки. Законодавчі та інші нормативні акти світової спільноти та України щодо забезпечення контролю, управління та захисту від основних видів виробничих небезпечних чинників. Класифікація виробничих небезпечних чинників в залежності від властивостей технологічних процесів та небезпечних речовин (різновиди вибухів, пожеж; вибухи киплячих рідин, що викидають пар, викиди токсичних речовин; порушення цілісності інженерних споруд, будівель тощо).

Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки”. Ідентифікація об’єктів підвищеної небезпеки (далі-ОПН). Повноваження суб’єкта господарювання, який має ОПН, щодо організації робіт з ідентифікації ОПН. Роль адміністрації та керівників підрозділів підприємства у виявленні небезпечного промислового устаткування, проведенні оцінки небезпечних промислових факторів, розробці планів ліквідації аварій та аварійно-рятувальних заходів, розробці заходів щодо підвищення рівня безпеки виробництва, організації навчання та протиаварійних тренувань персоналу. Формування звітів про стан безпеки праці, проведену протиаварійну роботу та про аварії, що сталися.

Декларування безпеки ОПН – оцінка рівня небезпеки об’єктів, установлення імовірності можливих аварій, установлення прийнятного ризику та розробка заходів щодо його зниження. Мета і методика виявлення небезпечних чинників виробничих аварій. Визначення пріоритетів. Прогнозування аварій на виробництві. Методики оцінки можливостей виникнення аварій під час здійснення окремих технологічних процесів. Повноваження місцевих органів виконавчої влади щодо регулювання життєдіяльності ОПН. Роль місцевих органів виконавчої влади при вирішенні питань розміщення небезпечних промислових установок, у наданні допомоги підприємствам, проведенні інспекцій, ліквідації наслідків аварій, забезпеченні безпеки населення. Функціональна структура управління роботами з профілактики та ліквідації наслідків аварій. Взаємодія органів місцевої влади та керівників аварійно небезпечних виробництв щодо запобігання аваріям та ліквідації їх наслідків. Складання переліку промислових установок – джерел загрози великих виробничих аварій. Узгодження місць розташування виробництв. Проведення інспекцій.

Планування заходів у разі надзвичайних ситуацій на виробництві. Організація аварійних служб та формування планів їх роботи. Управління здійсненням заходів у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Порядок дії систем аварійної сигналізації та зв’язку, призначення персоналу та визначення його обов’язків.

Вибір засобів контролю, управління і протиаварійного захисту (ПАЗ). Обґрунтування вибору енергозабезпечення (енергостійкості) системи контролю, управління і ПАЗ з урахуванням характеру технологічного процесу та енергетичного потенціалу об’єкта. Створення та організація роботи групи експертів на підприємстві. Складання та затвердження контрольних списків виробничих небезпечних чинників. Надання інформації громадськості

Законодавство про працю

 

          Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належать: Конституція України, Закони України “Про охорону праці”, “Про охорону здоров’я”, “Про використання ядерної енергії та радіаційний захист”,  “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, “Про об’єкти підвищеної небезпеки”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Кодекс законів про працю України (КЗпП), Кодекс цивільного захисту. Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП), міждержавні стандарти Системи стандартів безпеки праці ( ССБП), Будівельні норми та правила ( БНіП ), Санітарні норми ( СН ), Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів, Правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів та інші нормативні документи.

          Основні положення законодавства про працю, що регулюють трудові відносини всіх працівників, відображені в Кодексі законів про працю України (КЗпП). В основному законі України – Конституції, питанням охорони праці присвячені статті 43, 45, 46.

          В статті 43 Конституції України записано “Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно вибирає, або на яку вільно погоджується“, “Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом”, “Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я  роботах забороняється”.

          Стаття 45 Конституції України. “Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня, щодо окремих професій та виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.”

          У тексті статті 46 Конституції України вказано та те, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про колективні договори і угоди»

 

Закон України «Про колективні договори і угоди» був прийнятий

01.07. 1993 року, з поправками і доповненнями є діючим на сьогоднішній день. Цей Закон визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців.

Громадяни України мають право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, причому оплата праці повинна бути не нижче встановленого державою мінімального розміру. Держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян.

Працівник реалізує право на працю шляхом укладання трудового договору.

Трудовий договір – це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується сплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт.

Трудовий договір може бути укладений на:

– невизначений термін (безстроковий);

– визначений термін, встановлений за погодженням сторін;

– термін виконання певної роботи.

Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

До початку роботи працівника роботодавець зобов’язаний:

– пояснити працівникові його права і обов’язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу та про права працівника на пільги та компенсації за роботу в таких умовах;

– ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

– визначити працівникові робоче місце, забезпечити необхідними для роботи засобами;

– проінструктувати працівника з питань охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці й протипожежної охорони.

У процесі трудової діяльності працівників роботодавець зобов’язаний:

– правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці;

– забезпечити трудову і виробничу дисципліну;

– неухильно дотримуватись законодавства про працю і охорону праці;

– уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

У свою чергу працівник зобов’язаний:

– своєчасно і точно виконувати законні розпорядження роботодавця;

– виконувати доручену йому роботу особисто, не передоручати її іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством; працювати чесно і сумлінно;

– дотримуватись трудової та технологічної дисципліни, вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

– дбайливо ставитись до майна роботодавця.

Роботодавець має право відсторонити працівника від роботи у разі:

– появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

– відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

– в інших випадках, передбачених законодавством.

З метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавця між ними укладається колективний договір. Від імені працівників (трудового колективу) право укласти колективний договір надається, як правило, профспілковому комітету підприємства. Термін дії колективного договору – не менше одного року. З-поміж інших питань до колективного договору належать питання охорони праці. Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в терміни, передбачені договором, звітують про його виконання.

КЗпП запроваджена нормальна та скорочена тривалість робочого часу. Нормальна тривалість робочого часу працівників не перевищує 40 год. на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для:

– працівників віком від 16 до 18 років – 36 год. на тиждень;

– осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул) – 24 год. на тиждень;

– працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, не більше як 36 год. на тиждень.

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю від 30 хв., але не більше двох годин. Така перерва не враховується в робочий час. Час початку і закінчення перерви регламентується правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

Найважливішими надбаннями Закону України “Про охорону праці” є:

– запровадження норм прямої дії щодо порядку організації охорони праці безпосередньо на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності;

– чітке визначення функцій, обов’язків, прав, відповідальності.

Трудові спори — це неврегульовані внаслідок безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом працівників) і працедавцем з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою до відповідного органу, що розглядає трудові спори. Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки отримав від власника або уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника), або коли терміни розгляду вимог, передбачених Законом, закінчилися, а відповіді від власника не надійшло (ст. 6 Закону України “Про вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”).

Класифікувати трудові спори можна за суб’єктами, змістом, характером і порядком розгляду (підвідомчості). За суб’єктами розрізняють індивідуальні та колективні трудові спори. Якщо суб’єктами індивідуальних трудових спорів є працівник і працедавець, то суб’єктами колективних трудових спорів є:

— на виробничому рівні — наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурні підрозділи або профспілкова й інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства або уповноважений ним орган чи представник;

— на галузевому, територіальних рівнях — наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій), або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об’єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

— на національному рівні — наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об’єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України.

Індивідуальні трудові спори про застосування чинного законодавства про працю вирішуються в порядку, передбаченому ст. 15 КЗпП “Індивідуальні трудові спори”.

За ознакою підвідомчості можна виділити три види порядку розгляду індивідуальних трудових спорів:

  1. Загальний порядок, відповідно до якого трудовий спір послідовно розглядається в Комісії з трудових спорів (КТС) і в суді (ст. 221 КЗпП). Розгляд одних спорів може закінчитися в комісії, якщо сторони не оскаржать її рішення і спір не буде перенесено до суду. В інших випадках кожна зі сторін має право звернутися до суду у зв’язку з незгодою з рішенням КТС. При цьому необхідно пам’ятати, що Конституція України передбачила право кожного громадянина звертатися до суду за захистом порушеного права. Тому працівник має право вибору органу, куди йому можна звертатися за захистом порушених трудових прав: у комісію з трудових спорів чи у суд.

Iндивiдуальнi трудовi спори — це протиріччя мiж пра­цiвником i власником (уповноваженим ним органом), що виникли в процесі трудових і пов’язаних з ними правовiдносин.

Чинне трудове законодавство передбачає два органи, якi мають право розглядати трудовi спори. Це — комiсiї з трудових спорiв (КТС) i місцеві (колишні районнi (мiськi) суди. КТС обираються загальними зборами (конференцiєю) трудового колективу пiдприємства, установи, органiзацiї з кiлькiстю працюючих не менше ніж 15 осiб.

Порядок обрання, чисельнiсть, склад i термін повноважень комiсiї визначаються загальними зборами (конференцiєю) трудового колективу пiдприємства, установи, органiзацiї. Кiлькiсть робiтникiв у складi комiсiї з трудових спорiв пiдприємства не може бути меншою вiд половини її складу.

Чинним трудовим законодавством установлено перелiк спорiв, що розглядаються в КТС i в судах. Наприклад, вiдповiдно до ст. 224 Кодексу законiв про працю КТС є обов’язковим первинним органом iз розгляду трудових спорiв, за винятком спорiв, що безпосередньо розглядаються в судах або спорiв деяких категорiй працiвникiв.

Вiдповiдно до КЗпП у місцевих судах розглядаються трудовi спори за заявами: працiвника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони незгоднi з рiшенням КТС; прокурора, якщо вiн вважає, що рiшення КТС суперечать чинному законодавству; працiвника пiдприємства, установи, органiзацiї, де комiсiї з трудових спорiв не обираються; працiвника про поновлення на роботi незалежно вiд пiдстав припинення трудового договору, змiну дати й формулювання причини звiльнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання роботи з меншою оплатою (у середньому таких спорiв судами України щорічно розглядається близько 8 тисяч); керiвника, головного бухгалтера пiдприємства, установи, органiзацiї (фiлiалу, представництва, вiддiлу та iншого вiдокремленого пiдроздiлу), їхнiх заступникiв, а також службових осiб митних органiв i державних податкових адмiнiстрацiй, яким присвоєно персональнi звання, службових осiб державної контрольно-ревiзiйної служби та органiв державного контролю за цiнами; керiвних працiвникiв, якi обираються, затверджуються чи призначаються на посади державними органами, органами мiсцевого й регiонального самоврядування, а також громадськими органiзацiями та iншими об’єднаннями громадян, з питань звiльнення, змiни дати i формулювання причини звiльнення, переведення на iншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу i накладення дисциплiнарних стягнень; власника (уповноваженого ним органу) про вiдшкодування працiвниками матерiальної шкоди, заподiяної пiдприємству, установi, органiзацiї; працiвникiв у питаннi застосування законодавства про працю, яке вiдповiдно до чинного законодавства попередньо було вирiшено власником або вповноваженим ним органом i профспiлковим органом пiд­приємства, установи, органiзацiї (пiдроздiлу) в межах наданих їм прав; працiвникiв, запрошених на роботу в порядку переведення з iншого пiдприємства, установи, органiзацiї; молодих спе­цiалiстiв, якi закiнчили вищий навчальний заклад i в установленому порядку направленi на роботу на пiдприємство, в установу, органiзацiю; вагiтних жiнок, жiнок, якi мають дiтей вiком до трьох рокiв або дитину-iнвалiда, а одиноких матерiв — за наявностi дитини вiком до 14 рокiв; виборних працiвникiв пiсля закiнчення строку повноважень; працiвникiв, яким надано право поворотного прийняття на роботу; iнших осiб, з якими власник або уповноважений ним орган вiдповiдно до чинного законодавства зобов’язаний укласти трудовий договiр.

Такий порядок звернення за вирішенням трудового спору передбачений КЗпП. Але за Конституцiєю України будь-який працiвник може звертатися до суду для вирiшення трудового спору без урахування наведеного вище порядку. Таким чином, звернення до КТС за вирiшенням трудового спору не є обов’язковою умовою для подальшого звернення до суду.

Працiвник може звернутися із заявою про вирiшення трудового спору в тримiсячний термін з дня, коли вiн дiзнався або повинен був дiзнатися про порушення свого права, а в справах про звiльнення — в мiсячний термін від дня вручення йому копiї наказу про звiльнення або вiд дня видачi трудової книжки. Власник або уповноважений ним орган може звернутися до суду з позовом про стягнення з працiвника матерiальної шкоди, заподiяної пiдприємству, установi, органiзацiї, протягом одного року з дня виявлення заподiяної працiвником шкоди.

 

    Правила внутрішнього трудового розпорядку

     Відповідно  до Конституції України громадяни України мають
право на працю,  тобто на одержання гарантованої роботи з  оплатою
праці відповідно   до   її   кількості   та   якості  і  не  нижче
встановленого державою мінімального розміру,  включаючи  право  на
вибір професії,  роду  занять  і  роботи відповідно до покликання,
здібностей, професійної  підготовки,  освіти  та   з   урахуванням
суспільних потреб.Необхідною умовою підвищення продуктивності праці і ефективності виробництва є чіткий трудовий розпорядок на кожному підприємстві, в установі, організації, а також надійна організація управління. Внутрішній трудовий розпорядок є порядком поведінки та взаємодії між працівниками і роботодавцем у процесі здійснення трудової діяльності на конкретному підприємстві. Це фактично правопорядок усередині підприємства, “локальний” правопорядок. Тобто внутрішній трудовий розпорядок визначає організацію та порядок роботи, а також пов’язані з цим права та обов’язки роботодавця і працівників.Внутрішній трудовий розпорядок включає: порядок взаємовідносин працівника та роботодавця, а також порядок взаємовідносин між працівниками в процесі праці. До елементів внутрішнього трудового розпорядку належать: а) основні трудові права та обов’язки працівників і роботодавця; б) режим робочого часу; в) порядок застосування заходів заохочення; г) порядок притягнення працівників до відповідальності.Внутрішній трудовий розпорядок та дисципліну праці не можна розглядати у відриві одне від одного. Без забезпечення належного порядку праці відсутня дисципліна праці і порушується сам процес колективної праці. Тому вимоги внутрішнього трудового розпорядку обов’язкові для всіх осіб, що перебувають у трудових відносинах, як для працівників, так і для роботодавців. Внутрішній трудовий розпорядок рівною мірою обов’язковий для штатних і позаштатних працівників, сумісників і тих, хто зайнятий неповний робочий тиждень або неповний робочий день. Сутність внутрішнього трудового розпорядку в тому і полягає, аби забезпечити необхідну організацію праці незалежно від умов її застосування, підпорядкувати діяльність людей у процесі праці неухильному дотриманню встановленого порядку праці.Нормативні акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на:1) акти загального призначення (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку робітників і службовців підприємств, установ, організацій та ін.);2) акти спеціального призначення. Вони враховують особливості окремих галузей господарства, а також особливості праці окремих категорій працівників (спеціальне законодавство, статути і положення про дисципліну, галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.).Центральне місце в системі нормативних актів, що регулюють трудову дисципліну, посідають правила внутрішнього трудовою розпорядку. Вони мають на меті сприяти вихованню працівників, зміцненню трудової дисципліни, належній організації праці, раціональному використанню робочого часу та високій якості роботи. Правила внутрішнього трудового розпорядку, зокрема, регламентують: 1 ) організацію праці, умови перебування на території підприємства, установи, організації під час виконання роботи та після її закінчення; 2) порядок прийняття і звільнення з роботи працівників; 3) основні права і обов’язки сторін; 4) робочий час і порядок його використання; 5) час відпочинку; 6) вили заохочень, підстави та порядок їх застосування; 7) відповідальність роботодавця і працівників та інші положення. Правила внутрішнього трудового розпорядку поділяються на типові, галузеві та місцеві.   В навчальному  закладі  трудова  дисципліна  ґрунтується   на
свідомому виконанні  працівниками  своїх  трудових  обов’язків і є
необхідною умовою  організації  ефективної  праці  і   навчального
процесу.   Трудова дисципліна  забезпечується  методами  переконання  та
заохочення до    сумлінної   праці.   До   порушників   дисципліни
застосовуються заходи дисциплінарного та громадського впливу.   Ці  правила  поширюються  на  державні   навчально-виховні
заклади України  всіх рівнів:  дошкільні виховні заклади;  середні
загальноосвітні навчально-виховні заклади;        професійні навчально-виховні заклади; навчальні заклади підвищення кваліфікації та      перепідготовки кадрів; позашкільні навчально-виховні заклади.   Метою цих Правил є визначення обов’язків  педагогічних  та
інших працівників   закладів  освіти,  передбачених  нормами,  які
встановлюють внутрішній   розпорядок   в   навчальних    закладах.
Зазначені норми   закріплені   в   Типових  правилах  внутрішнього
розпорядку, у відповідності з  якими  трудові  колективи  закладів
освіти затверджують  за  поданням  власника або уповноваженого ним
органу і  профспілкового  комітету   свої   правила   внутрішнього
розпорядку.   Усі   питання,   пов’язані   із    застосуванням    правил
внутрішнього розпорядку, розв’язує керівник закладу освіти в межах
наданих  йому  повноважень,  а  у  випадках,  передбачених  діючим
законодавством і правилами внутрішнього розпорядку, спільно або за
погодженням з профспілковим комітетом.

 

 

 

Право працівників на пільги і компенсації

за важкі та шкідливі умови праці

 

Усі підприємства, установи та організації повинні дбати про безпеку праці і піклуватися про здоров’я своїх працівників. До обов’язків роботодавця входить розробка комплексних заходів з охорони праці, які б гарантували безпечні і здорові умови праці на робочому місці. На жаль, сучасний стан організації праці при відсутності наукових та проектно-конструкторських розробок нових технологій, наявності недосконалого обладнання і управлінських рішень щодо безпечних умов праці, не гарантує стовідсоткової безпеки працівникам. Тому на підприємствах для відшкодування впливу небезпечних і шкідливих чинників виробництва на організм людини застосовується система пільг і компенсацій. Так, робітники, які працюють в умовах, що не відповідають нормам безпеки і санітарним нормам, користуються пільгами та отримують компенсацію. Сюди належать електро- та газозварювальники, кочегари парових і водонагрівальних котлів, машиністи компресорних станцій та ін. Перелік шкідливих виробництв, професій і посад із шкідливими умовами праці, які мають право на отримання пільг, затверджений Кабінетом Міністрів України, Держкомпраці України і профспілками.
        Система пільг і компенсацій доповнює весь комплекс заходів по охороні праці, по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на підприємстві. Ця система включає додаткові відпустки, скорочений робочий час і робочі дні, пільгове пенсійне забезпечення, лікувально-профілактичне харчування, певні доплати до заробітної плати. Додаткова відпустка від 6 до 36 днів сприяє зняттю втоми організму внаслідок напруженої розумової і фізичної праці, сприяє виведенню з організму токсичних і шкідливих речовин, відновленню порушених функцій, а також ліквідації несприятливих фізіологічних змін в органах людини.

Скорочення робочого дня всього на одну годину скорочує на один місяць фонд робочого часу на рік, а також тривалість періоду дії несприятливих, шкідливих і небезпечних факторів на робітника, підвищує його годинний заробіток на 16%.

Пільгове пенсійне забезпечення гарантується робітникам, які працюють у шкідливих умовах і гарячих цехах, а також зайняті на роботах з тяжкими умовами праці. Воно передбачає надання пенсії до досягнення пенсійного віку і в більших розмірах.Зниження пенсійного віку і стажу роботи скорочує тривалість дії на робітника шкідливих виробничих факторів, забезпечує раннє виведення з організму накопичених шкідливих речовин, швидке відновлення нормальної діяльності всіх систем життєзабезпечення людини.

Лікувально-профілактичне харчування надається безкоштовно і є засобом підвищення опірності організму людини до впливу шкідливих виробничих факторів, зниження захворюваності і запобігання передчасного стомлення людини. Ця пільга надається працівникам, зайнятим на роботах з особливо тяжкими умовами праці. Доплата до заробітної плати визначається за специфічними умовами праці на робочих місцях і становить 4-24% тарифної ставки. Вона використовується для зміцнення організму робітника і підвищення його опору дії шкідливих виробничих факторів за рахунок поліпшення харчування та побутових умов. Це сприяє підвищенню опірності організму робітника дії токсичних речовин, які можуть викликати порушення функції печінки, білкового і мінерального обміну, подразнення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. Молоко нормалізує обмінні процеси і функції організму людини, сприяє більш швидкому відновленню нормальної діяльності всіх систем життєзабезпечення людини. Відповідно до рекомендацій Міністерства охорони здоров’я України проводиться безкоштовна видача молока.

Основним завданням охорони праці на підприємствах є поліпшення умов праці. При створенні умов, що відповідають нормам безпеки і виробничої санітарії, зникає необхідність в витратах на пільги та компенсацію, підвищується продуктивність праці, що покращує психологічний клімат у колективі і матеріальне становище підприємства.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством. 

У разі роз’їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються  йому додатково.

Рівень шкідливості та необхідність компенсації визначається фахівцями на умовах атестації робочих за гігієнічними нормативами.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. n 442.  “Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці”, встановлено, що відповідно до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” пенсії за віком на пільгових умовах за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, яке  затверджене постановою  Кабінетом Міністрів України  № 36-2003 р. (зі змінами та доповненнями пост. Кабінету Міністрів Украіни № 1644 – 2004 р.), а також пенсії, що можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.

Результати атестації використовуються підприємствами й організаціями також для здійснення пільг і компенсацій, передбачених чинним законодавством.

Керівники підприємств та організацій незалежно від форм власності й господарювання повинні не рідже чим раз на 5 років проводити атестацію робочих місць, визначити за її результатами перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням та ознайомити з ним працівників.

 

 

 

Охорона праці жінок

Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здоров’я жінок.

Загальні питання охорони праці жінок визначає ст.10 Закону України “Про охорону праці” (чинна редакція від 05.04.2015):

“Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.”

Що означає формулювання “важкі роботи і роботи із шкідливими або небезпечними умовами праці”? Відповідь на це питання дає документ “Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на  яких забороняється застосування праці жінок”, який можна скачати в кінці статті.

Крім того, Кодекс законів про працю стверджує наступне:

Стаття 176. Заборона залучення вагiтних жiнок i жiнок, що мають дiтей вiком до трьох рокiв, до нiчних, надурочних робiт, робiт у вихiднi днi i направлення їх у вiдрядження. Не допускається залучення до робіт у нiчний час, до надурочних робiт i робiт у вихiднi днi i направлення у вiдрядження вагiтних жiнок i жiнок, що мають дiтей вiком до трьох рокiв.

Стаття 177.  Обмеження залучення жiнок, що мають дiтей вiком вiд трьох до чотирнадцяти рокiв або дiтей-iнвалiдiв, до надурочних робiт i направлення їх у вiдрядження. Жiнки, що мають дiтей вiком вiд трьох

до чотирнадцяти рокiв або дiтей-iнвалiдiв, не можуть залучатись до надурочних робiт або направлятись у вiдрядження без їх згоди.

Стаття 178. Переведення на легшу роботу вагiтних жiнок i жiнок, якi мають дiтей вiком до трьох рокiв. Вагiтним жiнкам вiдповiдно до

медичного висновку знижуються норми виробiтку, норми обслуговування або вони переводяться на iншу роботу, яка є легшою i виключає вплив несприятливих виробничих факторiв, iз збереженням середнього заробiтку за попередньою роботою.

До вирiшення питання про надання вагiтнiй жiнцi вiдповiдно до медичного висновку iншої роботи, яка є легшою i виключає вплив несприятливих виробничих факторiв, вона пiдлягає звiльненню вiд роботи iз збереженням середнього заробiтку за всi пропущенi внаслiдок цього робочi днi за рахунок пiдприємства, установи, органiзацiї.

Жiнки, якi мають дiтей вiком до трьох рокiв, в разi неможливостi виконання попередньої роботи переводяться на iншу роботу iз збереженням середнього заробiтку за попередньою роботою до досягнення дитиною вiку трьох рокiв.

Якщо заробiток осiб, зазначених у частинах першiй i третiй цiєї статтi, на легшiй роботi є вищим, нiж той, який вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробiток.”

Забороняється також залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує чинні для жінок норми. Міністерство охорони здоров’я України 10 грудня 1993 р. видало наказ №241, яким встановлені граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:

– підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину) – 10 кг;

– підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг.

Сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні – 350 кг; з підлоги – 175 кг.

Залучення жінок до робіт у нічний час (з 22.00 до 6.00) не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це зумовлено необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП).

Відповідно до Закону України “Про відпустки” (ст. 17) на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до і 56 днів після пологів). Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткова неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею шести років. Час цих відпусток зараховується як у загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж за спеціальністю (ст. 181 КЗпП).

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про відпустки” жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням, щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років. Звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох (шести) років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, але з обов’язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).

 

Охорона праці неповнолітніх

Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх і виявляє турботу про здоров’я молодого покоління. Законодавчо це закріплено, зокрема, в ст. 43 Конституції України. Законом України “Про охорону праці” забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджені МОЗ України (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми

 

Календарний вік,

років

Граничні норми маси вантажу, кг

Короткочасна робота

Тривала робота

Юнаки

Дівчата

Юнаки

Дівчата

14

5,0

2,5

–

–

15

12,0

6,0

8,4

4,2

16

14,0

7,0

11,2

5,6

17

16,0

8,0

12,6

6,3

 

Не допускається зараховувати на роботу осіб, молодших 16 років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 16 років, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається оформляти на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час після досягнення ними 14-річного віку, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років встановлений скорочений 36-годинний робочий тиждень, а для 15-річних – 24-годинний.

Заробітна плата працівникам до 18 років за скороченої тривалості щоденної роботи сплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій за повної тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).

Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, за їх бажанням, у будь-яку іншу пору року (ст. 195 КЗпП). Тривалість такої відпустки – один календарний місяць.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

Види відповідальності за порушення законодавства

 

Відповідно до Закону України “Про охорону праці” за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Дисциплінарна відповідальність

 Полягає у накладанні на винного працівника дисциплінарного стягнення. Відповідно до ст. 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівника має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника, а також органи вищого рівня. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативи органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненої провини і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено провину, попередню роботу працівника.

Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо після виявлення провини, але не пізніше одного місяця з цього дня, не враховуючи звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шістьох місяців з дня вчинення провини. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від працівника, що завинив, письмового пояснення. Якщо працівник не надав такого пояснення у визначений термін, то дисциплінарне стягнення може бути накладене на основі наявних матеріалів. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Якщо протягом року з дня накладання дисциплінарного стягнення працівника не було піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Протягом дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Адміністративна відповідальність

Накладається на посадових осіб, винних у порушеннях законодавства про охорону праці, у вигляді грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення з причин, зазначених у Законі України “Про охорону праці”, мають службові особи управління Держпраці. Розміри та види штрафів, що можуть бути накладені службовими особами управління Держпраці, визначаються чинним законодавством. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати 5 % місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку.

Матеріальна відповідальність

 Передбачає відповідальність як працівника, так і роботодавця. У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушення покладених на них обов’язків, у тому числі й внаслідок порушення вимог охорони праці. Матеріальна  відповідальність встановлюється  лише за пряму дійсну шкоду і за умови, що така шкода заподіяна підприємству (установі) певними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Роботодавець несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Кримінальна відповідальність

Настає, якщо порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці спричинило небезпеку для життя або здоров’я громадян. Суб’єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин – власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці охоплює наступні основні напрямки:

– вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду з організації охорони праці, покращення умов праці та промислової безпеки;

– участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та у роботі їх органів;

– одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях вдосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;

– проведення та участь у міжнародних наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах;

– підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.

Плідне співробітництво налагоджено між Україною та Міжнародною організацією праці (МОП) – однією з найдавніших міжурядових організацій, яка була створена ще у 1919 р. Починаючи з 1946 р. МОП – спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй. Україна є членом МОП з 1954 р. Із 181 конвенції, що прийняті на цей час МОП, Україна ратифікувала майже половину, серед яких найважливіші – нормативно-правові акти, що стосуються засадничих прав людини.

У МОП діє система контролю за застосуванням в країнах – членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава – член МОП зобов’язана подавати доповіді про застосування на своїй території ратифікованих нею конвенцій, а також інформацію щодо стану законодавства і практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях. При фінансовій підтримці міжнародних інституцій в Україні реалізується проект МОП “Мобілізація підприємств і працівників на запобігання зловживанням шкідливими речовинами в країнах Центральної та Східної Європи”.

Налагоджується співробітництво в галузі охорони праці України із Європейським Союзом. Так, у межах програми Тасіз здійснюється робота над проектами “Сприяння у забезпеченні охорони праці в Україні (з метою підвищення рівня ефективності)”, “Підтримка розвитку системи страхування від нещасних випадків в Україні”. Основними напрямками цих проектів є удосконалення нормативно-правової бази в галузі охорони праці та страхування від нещасних випадків, а також відпрацювання механізму економічних розрахунків, спрямованих на створення безпечних і здорових умов праці.

У межах Угоди про співробітництво в галузі охорони праці фахівці України разом із фахівцями інших держав СНД спільно працюють над удосконаленням Системи стандартів безпеки праці, узгодженням та розробкою нормативно-правової бази в галузі охорони праці для країн СНД.

 

Типове положення
               про навчання з питань охорони праці

  1. Загальні положення

     1.1. Типове  положення  про  навчання  з питань охорони праці
(далі – Типове  положення)  спрямоване  на  реалізацію  в  Україні
системи   безперервного  навчання  з  питань  охорони  праці,  яке
проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності,  а також
з учнями, вихованцями та студентами закладів освіти (далі – ЗО).

     1.2. Типове положення встановлює порядок і види  навчання,  а
також  форми перевірки знань з питань охорони праці працівників та
осіб, які проходять навчання в ЗО.

     1.3. Вимоги  даного  нормативного  акта  є  обов’язковими для
виконання  усіма  центральними  і  місцевими  органами  виконавчої
влади,  асоціаціями, концернами, корпораціями, іншими об’єднаннями
підприємств,  підприємствами,  установами,  організаціями (далі  –
підприємства), незалежно від форм власності та видів діяльності.

     1.4. На підприємствах на основі цього Типового  положення,  з
урахуванням  специфіки виробництва та вимог державних міжгалузевих
і галузевих нормативних актів про охорону праці,  розроблюються  і
затверджуються    наказами    керівників    відповідні   положення
підприємств  про  навчання  з  питань  охорони  праці,  формуються
плани-графіки  проведення  навчання  та  перевірки  знань з питань
охорони праці, з якими повинні бути ознайомлені працівники.

     1.5. Особи,  які  суміщають  професії,  проходять навчання та
інструктажі з охорони праці як з їх основних  професій,  так  і  з
професій за сумісництвом.

     1.6. Працівники  підприємств  при  прийнятті  на   роботу   і
періодично в процесі роботи,  а вихованці, учні і студенти під час
навчально-виховного процесу повинні проходити навчання і перевірку
знань згідно з вимогами цього Типового положення. Допуск до роботи
(виконання навчальних практичних завдань) без навчання і перевірки
знань з питань охорони праці забороняється.

     1.7. Навчання з питань охорони праці та відповідна  перевірка
знань  можуть  проводитись  як  традиційними  методами,  так  і  з
використанням сучасних технічних засобів навчання: аудіовізуальних
засобів,  комп’ютерних  навчально-контролювальних  систем  (далі –
автоекзаменатори), комп’ютерних тренажерів тощо.

     1.8. Перевірка  знань  працівників  з  питань  охорони  праці
проводиться  за  тими  нормативними  актами  про  охорону   праці,
додержання яких входить до їх службових обов’язків.

     1.9. Формою  перевірки   знань   з   питань   охорони   праці
працівників є іспит,  який проводиться за екзаменаційними білетами
у   вигляді   усного   опитування   або   шляхом   тестування   на
автоекзаменаторі   з   наступним   усним  опитуванням.  Результати
перевірки знань працівників з питань  охорони  праці  оформлюються
протоколом (додаток 1).

     Особам, які  при  перевірці  знань  з  питань  охорони  праці
виявили задовільні результати,  видаються посвідчення (додаток 2).
Працівникам,  які  згідно  з  цим  Типовим  положенням   проходять
навчання  та  перевірку знань з питань охорони праці безпосередньо
на своєму підприємстві,  видача посвідчень про перевірку  знань  є
обов’язковою лише тим, хто виконує роботи підвищеної небезпеки.

     1.10. При незадовільних результатах перевірки знань з  питань
охорони  праці  працівник  протягом  одного  місяця повинен пройти
повторне навчання та повторну перевірку знань.

     При незадовільних  результатах  і  повторної  перевірки знань
питання щодо  працевлаштування  працівника  вирішується  згідно  з
чинним законодавством.

     1.11. Особам,   які   займаються   індивідуальною    трудовою
діяльністю,  організаційно-консультативна допомога щодо навчання і
перевірки  знань  з  питань  охорони  праці  надається   місцевими
органами  Держнаглядохоронпраці  та службою охорони праці місцевих
органів виконавчої влади.

     1.12. Іноземці  та  особи без громадянства,  які є власниками
підприємств або  офіційно  працюють  на  підприємствах  України  у
відповідності   з   чинним  в  Україні  законодавством,  проходять
навчання і перевірку знань з питань  охорони  праці  як  громадяни
України.

     1.13. Відповідальність за організацію і  здійснення  навчання
та  перевірки  знань  працівників  з питань охорони праці згідно з
вимогами  цього  Типового  положення  покладається  на   керівника
підприємства,   в   структурних   підрозділах   (цеху,   дільниці,
лабораторії,  майстерні тощо) – на керівників цих  підрозділів,  а
контроль – на службу охорони праці.

     1.14. Відповідальність  за  дотримання  навчальних  планів  і
програм  навчання  з питань охорони праці,  використання в повному
обсязі відведеного для цього навчального часу,  якість навчання  в
30  працівників,  студентів,  учнів та вихованців несуть керівники
відповідних ЗО.

     1.15. Контроль  за дотриманням вимог цього Типового положення
здійснюють органи державного нагляду за охороною праці  та  служби
охорони праці центральних та місцевих органів виконавчої влади.

  1. Навчання з питань охорони праці при прийнятті на
    роботу і в процесі роботи

      2.1. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці
                           працівників

     2.1.1. Організацію  навчання  та  перевірки  знань  з  питань
охорони  праці   працівників   при   підготовці,   перепідготовці,
підвищенні  кваліфікації  на  підприємстві  здійснюють  працівники
служби кадрів або інші спеціалісти,  яким керівником  підприємства
доручена організація цієї роботи.

     2.1.2. Підготовка   працівників   для   виконання   робіт   з
підвищеною     небезпекою     здійснюється     тільки     в     ЗО
(професійно-технічні училища,  навчально-курсові комбінати,  центр
підготовки і   перепідготовки   робітничих  кадрів  тощо,  в  т.ч.
відповідні підрозділи в  організаціях  і  на  підприємствах),  які
одержали  в  установленому  порядку  ліцензію  Міносвіти та дозвіл
Держнаглядохоронпраці на провадження такого навчання.

     При підготовці  працівників для робіт з підвищеною небезпекою
дисципліна загального курсу “Охорона праці” вивчається в обсязі не
менше  30 годин,  а специфічні питання охорони праці,  пов’язані з
виконанням робіт з  підвищеною  небезпекою,  вивчаються  в  курсах
спеціальних   дисциплін   і   органічно  поєднуються  з  вивченням
технології виробництва.

     2.1.3. Для решти робіт підготовка, перепідготовка працівників
за професіями можуть здійснюватися як  в  ЗО  (професійно-технічні
училища, центри підготовки,  навчально-курсові комбінати і т.ін.),
так і на  підприємстві.  При  цьому  дисципліна  загального  курсу
“Охорона праці” вивчається в обсязі не менше 20 годин.

     2.1.4. Робочі  навчальні   плани   і   програми   підготовки,
перепідготовки,  підвищення кваліфікації працівників розробляються
на підприємстві на основі типових  навчальних  планів  і  програм,
затверджених     Міністерством    освіти    за    узгодженням    з
Держнаглядохоронпраці.

     Навчальні плани  та  програми  підготовки  та  перепідготовки
працівників повинні передбачати теоретичне і практичне (виробниче)
навчання з курсу “Охорона праці”.

     2.1.5. Працівники,  що приймаються  на  роботи,  визначені  в
ДНАОП   0.00-8.02-93  “Перелік  робіт  з  підвищеною  небезпекою”,
затвердженому наказом   Держнаглядохоронпраці   30.11.93    N   30
( z0196-93 ) і зареєстрованому  Міністерством  юстиції 23.12.93 за
N 196,  та  ДНАОП  0.03-8.06-94  “Перелік  робіт,  де  є потреба у
професійному доборі”,  затвердженому наказом Держнаглядохоронпраці
та МОЗ   23.09.94   N  263/121  (  z0018-95  )  і  зареєстрованому
Міністерством  юстиції  25.01.95  за  N   18/554,   проходять   на
підприємстві   (в   ЗО,   якщо  останнє  передбачено  відповідними
нормативними актами) попереднє  спеціальне  навчання  і  перевірку
знань  з питань охорони праці стосовно конкретних робіт,  які вони
виконуватимуть.  Попереднє спеціальне навчання і  перевірка  знань
працівників за його результатами проводяться одноразово до початку
самостійної роботи,  а також у разі перерви в  роботі  понад  один
рік.

     Періодичні перевірки   знань   працівників   цієї   категорії
проводяться   згідно  з  пунктами  1.8-1.10,  2.1.6,  2.1.7  цього
Типового   положення   і   в   строки,   встановлені  відповідними
міжгалузевими  і  галузевими  нормативними  актами,  але  не рідше
одного разу на рік.

     2.1.6. На  підприємствах  для  перевірки  знань працівників з
питань   охорони   праці   наказом   (розпорядженням)    керівника
створюються постійно діючі комісії. Головами комісій призначаються
заступники  керівників  підприємств,  в  службові  обов’язки  яких
входить  організація  роботи  з  охорони  праці,  а в разі потреби
створення комісій в окремих структурних  підрозділах  їх  очолюють
керівники відповідних підрозділів чи їх заступники.

     До складу комісій входять спеціалісти служби  охорони  праці,
юридичної,  виробничих  і  технічних  служб,  представники органів
державного  нагляду  за  охороною  праці  та  профспілок.  У  разі
відсутності  на  підприємстві  будь-якої  із  зазначених  служб чи
профспілки комісія  вважається  правочинною,  якщо  до  її  складу
входять не менше трьох осіб.

     Усі члени комісії  в  установленому  цим  Типовим  положенням
порядку  повинні  пройти  навчання  та  перевірку  знань  з питань
охорони праці.

     При перевірці    знань    працівників,    які   безпосередньо
організовують чи виконують роботи підвищеної небезпеки або роботи,
що потребують професійного добору, потреба участі в роботі комісії
представника органу Держнаглядохоронпраці визначається  державними
міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охорону праці.

     2.1.7. Перед перевіркою знань працівників  з  питань  охорони
праці на підприємстві організовуються заняття: лекції, семінари та
консультації.    Для    навчання    рекомендується    застосування
комп’ютерних  тренажерів,  інших  технічних  засобів,  у  разі  їх
наявності.

     Перелік питань   для   перевірки  знань  з  охорони  праці  з
урахуванням  специфіки  виробництва  складають  члени  комісії   з
перевірки  знань  з питань охорони праці,  узгоджує служба охорони
праці і затверджує керівник підприємства.

     2.1.8. Вивчення   питань   охорони   праці   при  підготовці,
перепідготовці    та    підвищенні    кваліфікації     працівників
безпосередньо  на  підприємстві здійснюється відповідно до пунктів
3.5, 3.7, 3.7.1 цього Типового положення.

      2.2. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці
                  посадових осіб і спеціалістів

     2.2.1. Посадові  особи  і  спеціалісти  відповідно  до  ДНАОП
0.00-8.01-93  “Перелік  посад  посадових  осіб,  які   зобов’язані
проходити попередню  і періодичну перевірку знань з охорони праці”
( z0154-93 ),  до початку  виконання  своїх  обов’язків,  а  також
періодично,  один раз на три роки,  проходять навчання і перевірку
знань з питань охорони праці.

     Типові тематичний  план  і програма навчання з питань охорони
праці цієї  категорії  працівників  наведені  в  додатку  3  цього
Типового положення. Зміст тематичного плану і програми уточнюються
з  урахуванням  вимог  охорони  праці  для  конкретних  галузей  і
виробництв.

     До проведення навчання за темами 7 і  8  типових  тематичного
плану і програми мають залучатися фахівці-медики.

     2.2.2. Навчання і перевірка  знань  з  питань  охорони  праці
посадових   осіб   і   спеціалістів,  передбачених  у  додатку  4,
проводиться   в   навчальних   закладах,   які   після   перевірки
експертно-технічним      або      Навчально-методичним     центром
Держнаглядохоронпраці     їх      матеріально-технічної      бази,
програмно-методичного  забезпечення та документів,  що засвідчують
перевірку знань викладачів з питань охорони праці, отримали дозвіл
Держнаглядохоронпраці на проведення цієї роботи.

     2.2.3. Заступники керівників (на яких покладені  обов’язки  з
управління   охороною  праці)  міністерств  та  інших  центральних
органів виконавчої влади,  Ради  міністрів  Автономної  Республіки
Крим,  обласних,  Київської  та Севастопольської міських державних
адміністрацій,   концернів,   корпорацій   та   інших    об’єднань
підприємств,   які   здійснюють   функції  управління  майном,  що
перебуває в державній власності, керівники структурних підрозділів
виробничої сфери,  спеціалісти служби охорони праці, члени комісії
з перевірки знань  з  охорони  праці  цих  органів,  керівники  та
викладачі кафедр охорони праці вищих закладів освіти (далі – ВЗО),
галузевих і  регіональних  навчальних  центрів  з  охорони  праці,
керівники  підприємств,  виробничих,  науково-виробничих об’єднань
чисельністю понад 500 працівників проходять навчання та  перевірку
знань у Національному науково-дослідному інституті охорони праці.

     Комісію з  перевірки  знань  цієї  категорії  посадових  осіб
очолює  Голова  (заступник Голови) Комітету по нагляду за охороною
праці України.  До складу комісії входять керівники  управлінь  та
відділів   Держнаглядохоронпраці,  інших  відповідних  центральних
органів виконавчої влади,  виробничих, науково-виробничих та інших
об’єднань  підприємств,  які здійснюють функції управління майном,
що  перебуває  в  державній  власності,   а   також   представники
відповідних   профспілок.  Склад  комісії  затверджується  наказом
Голови Держнаглядохоронпраці.

     2.2.4. Інші посадові особи і спеціалісти, зазначені в додатку
4 цього Типового положення,  проходять навчання з  питань  охорони
праці  в  галузевих  (відомчих)  навчальних закладах,  а в разі їх
відсутності – у навчальних закладах,  які в установленому  порядку
одержали   дозвіл   органів  Держнаглядохоронпраці  на  проведення
відповідного навчання.

     Перевірка знань  цієї категорії посадових осіб і спеціалістів
проводиться комісією відповідного вищестоящого органу,  склад якої
затверджується   наказом   керівника.   Очолює  комісію  заступник
керівника  цього  органу,  в  службові  обов’язки  якого   входить
управління охороною праці, або керівник служби охорони праці цього
органу.  До складу комісії входять представники органів державного
нагляду  за  охороною  праці та відповідних профспілок.  До складу
комісії можуть залучатися викладачі охорони праці того навчального
закладу, де проводилося навчання.

     2.2.5. В    окремих    випадках,     за     погодженням     з
Держнаглядохоронпраці,  навчання  посадових  осіб  і спеціалістів,
зазначених  у   додатку   4   цього   Типового   положення,   може
здійснюватись у порядку самостійного навчання за тематичним планом
і програмою,  розробленими згідно з типовими тематичним  планом  і
програмою,  наведеними в додатку 3, і затвердженими керівниками, в
безпосередньому підпорядкуванні яких перебувають ці посадові особи
і спеціалісти.

     Перевірка знань за результатами такого навчання  здійснюється
відповідними  комісіями  згідно  з  пунктами  2.2.3 та 2.2.4 цього
Типового положення.

     2.2.6. Інші  посадові особи і спеціалісти,  включені до ДНАОП
0.00-8.01-93  “Перелік  посад  посадових  осіб,  які   зобов’язані
проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці”,
затвердженого наказом   Держнаглядохоронпраці   11.10.93   N    94
( z0154-93 ) і  зареєстрованого  Міністерством юстиції 20.10.94 за
N 154, але не зазначені в Переліку посадових осіб, навчання яких з
питань  охорони  праці  проводиться в навчальних закладах (додаток
4),  проходять навчання і перевірку знань з питань  охорони  праці
стосовно  робіт,  що  входять до їх функціональних обов’язків,  до
початку роботи і періодично  раз  на  три  роки  безпосередньо  на
підприємстві.

     Посадові особи і спеціалісти невеликих підприємств,  де немає
можливості  провести  навчання  безпосередньо  на  підприємстві та
створити комісію з перевірки знань з питань охорони праці, а також
приватні  підприємці,  що використовують найману працю,  проходять
навчання і перевірку знань у  навчальних  закладах,  які  отримали
відповідний  дозвіл  органів  Держнаглядохоронпраці.  Допускається
навчання цієї категорії посадових осіб і  спеціалістів  у  порядку
самостійної освіти, тоді перевірка їх знань проводиться в комісіях
місцевих     органів     виконавчої     влади     або      органів
Держнаглядохоронпраці.

     Працівники дошкільних і середніх ЗО,  при відсутності комісії
в ЗО,  перевірку знань з питань охорони праці проходять у комісіях
місцевих органів виконавчої влади.

     2.2.7. Посадові особи і спеціалісти,  які при перевірці знань
виявили незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти
повторне  навчання  та  повторну  перевірку знань з питань охорони
праці.

     2.2.8. Позачергове навчання та перевірка знань посадових осіб
і спеціалістів з питань охорони праці проводиться:

     при введенні  в  дію нових або переглянутих нормативних актів
про охорону праці;

     при введенні   в   експлуатацію   нового   устаткування   або
впровадженні нових технологічних процесів;

     при переведенні  працівника  на  іншу  роботу або призначенні
його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з питань охорони
праці;

     на вимогу працівника органу державного  нагляду  за  охороною
праці,   вищої  господарської  організації  або  місцевого  органу
виконавчої  влади,  якщо  виявлено  незнання   посадовою   особою,
спеціалістом нормативних актів про охорону праці.

     Керівники підприємств,   виробничих   та   науково-виробничих
об’єднань,  а також посадові особи цехів, дільниць, виробництв, де
сталася техногенна аварія чи катастрофа,  повинні протягом  місяця
пройти  позачергове  навчання  та перевірку знань з питань охорони
праці.

     2.2.9. Посадові  особи,  службові  обов’язки яких пов’язані з
керівництвом,  інспектуванням чи контролем за виконанням  робіт  з
підвищеною небезпекою   (ДНАОП   0.00-8.02-93  (  z0196-93  )  або
виготовленням, монтажем, налагодженням, ремонтом, реконструкцією і
експлуатацією   відповідного   обладнання,   розробкою   проектів,
технологічних регламентів та іншої технічної документації для  цих
робіт,   підготовкою  персоналу  для  обслуговування  відповідного
обладнання і ведення відповідних технологічних процесів,  а  також
керівні  працівники  і спеціалісти міністерств,  інших центральних
органів виконавчої влади,  об’єднань підприємств, відповідальні за
розробку   галузевих  нормативних  актів  з  питань  виготовлення,
монтажу  та  експлуатації  обладнання,   об’єктів   і   виробництв
підвищеної небезпеки, при наявності в них відповідної підготовки і
посвідчення (атестаційного посвідчення) на право  виконання  таких
робіт,  крім  навчання  і  перевірки знань  згідно з п.2.2.1 цього
Типового положення,  зобов’язані в строки,  встановлені державними
міжгалузевими  і  галузевими  нормативними  актами,  але  не рідше
одного разу на три роки, проходити перевірку знань щодо безпечного
ведення відповідних робіт з підвищеною небезпекою.

     2.2.10. Посадові особи і спеціалісти,  в  службові  обов’язки
яких  входить  безпосереднє  виконання  робіт підвищеної небезпеки
(ДНАОП 0.00-8.02-93) та робіт,  що потребують професійного  добору
(ДНАОП 0.03-8.06-94   (   z0018-95  ),  при  прийнятті  на  роботу
проходять  на  підприємстві  попереднє   спеціальне   навчання   і
перевірку   знань  з  питань  охорони  праці  стосовно  конкретних
виробничих умов,  а надалі – періодичні перевірки знань у  строки,
встановлені  відповідними  нормативними  актами про охорону праці,
але не рідше одного разу на рік.

     Програми попереднього   спеціального  навчання  розроблюються
відповідними  службами  підприємства  з   урахуванням   конкретних
виробничих  умов  і  відповідних  їм  чинних нормативних актів про
охорону праці та затверджуються його керівником.

  1. Вивчення питань охорони праці в закладах освіти

     3.1. Навчальні  плани  (інші  документи,   що   регламентують
перелік навчальних дисциплін,  їх обсяги в годинах, види занять та
форми контролю знань) ЗО усіх рівнів,  незалежно від їх галузевого
підпорядкування  і  форм  власності,  повинні передбачати вивчення
питань охорони праці.

     3.1.1. Зміст  і  обсяги  навчання  з  питань охорони праці та
безпеки життєдіяльності в ЗО регламентуються типовими  навчальними
планами   і   типовими   навчальними  програмами  або  навчальними
програмами нормативних дисциплін з питань охорони праці та безпеки
життєдіяльності,   які   затверджуються  Міністерством  освіти  за
узгодженням з Держнаглядохоронпраці.

     3.1.2. У   підручниках,   навчальних  посібниках,  методичних
матеріалах, дидактичних засобах і т.ін.  із спеціальних  дисциплін
повинні  передбачатися  розділи  з  охорони  праці  за відповідною
тематикою.

     3.2. У дошкільних закладах  освіти  (далі  –  ДЗО)  вихованці
вивчають  питання  охорони життя,  здоров’я та норм поведінки,  що
повинно передбачатися планами навчально-виховної роботи ДЗО.

     3.2.1. Зміст,  обсяги,  методи  та засоби навчання вихованців
ДЗО  з  питань  охорони  життя,   здоров’я   та   норм   поведінки
визначаються  програмами  і  методичними  розробками  Міністерства
освіти України.  Орієнтовна тематика такого  навчання  наведена  в
додатку 5.

     3.2.2. До проведення навчання вихованців ДЗО з питань охорони
життя,  здоров’я  та  норм  поведінки  залучаються  педагогічні та
медичні працівники ДЗО, які мають підготовку з цих питань в обсязі
відповідного   освітнього   та  освітньо-кваліфікаційного  рівнів,
сторонні фахівці з відповідних питань – пожежної безпеки,  безпеки
дорожнього руху тощо.

     3.2.3. Облік проведення  навчання  вихованців  ДЗО  з  питань
охорони  життя,  здоров’я  та  норм  поведінки  ведеться в журналі
планування навчально-виховної роботи  відповідно  до  встановлених
Міносвіти вимог.

     3.3. У  середніх  закладах  освіти (далі – СЗО) учні вивчають
питання охорони життя,  здоров’я  та  безпеки  праці,  що  повинно
передбачатися навчальними планами і програмами СЗО.

     3.3.1. Обсяги,  зміст навчання та  форми  перевірки  знань  з
питань охорони життя, здоров’я та безпеки праці в СЗО визначаються
типовими навчальними  планами  і  програмами,  які  затверджуються
Міносвіти за узгодженням з Держнаглядохоронпраці.

     3.3.2. Щорічно вивчення учнями питань охорони життя, здоров’я
та  безпеки  праці  в СЗО повинно завершуватися перевіркою знань з
відповідними записами про її результати в класному журналі.

     3.3.3. При вивченні загальноосвітніх дисциплін, спецкурсів та
факультативів, при проведенні практичних і лабораторних занять, на
уроках  трудового  навчання тощо повинні вивчатися питання охорони
праці,  пов’язані з тематикою цих дисциплін і  робіт,  що  повинно
передбачатися в планах проведення відповідних занять СЗО.

     3.3.4. Облік виконання планів навчання учнів у СЗО  з  питань
охорони  життя,  здоров’я  та  безпеки  праці  ведеться  в журналі
виконання педагогічного навантаження  відповідно  до  встановлених
Міносвіти вимог.

     3.4. У  позашкільних  закладах  освіти  (далі – ПЗО) в планах
навчально-виховної роботи повинно  передбачатися  вивчення  питань
охорони життя,  здоров’я та безпеки праці,  пов’язаних з профілем,
напрямами та конкретною тематикою навчально-виховної роботи ПЗО.

     3.4.1. Вивчення  питань  охорони  життя,  здоров’я та безпеки
праці в ПЗО здійснюється одночасно з проведенням занять  та  інших
заходів за планами навчально-виховної роботи.

     3.4.2. Облік  вивчених  питань  охорони  життя,  здоров’я  та
безпеки  праці  і  результатів перевірки знань з цих питань ведуть
відповідні  працівники  ПЗО  окремою  графою  в  журналах   обліку
навчально-виховної роботи.

     3.5. Учні  професійно-технічних закладів освіти (далі – ПТЗО)
на базі раніше набутих знань  у  процесі  дошкільної  і  загальної
середньої освіти вивчають дисципліну “Охорона праці”.

     При підготовці працівників за професіями  специфічні  питання
охорони  праці  для конкретних професій повинні вивчатися в курсах
спеціальних та загальнотехнічних дисциплін  –  з  метою  поєднання
технологічної  підготовки з підготовкою з охорони праці,  а робочі
навчальні  програми  цих  дисциплін  повинні  включати  відповідні
питання охорони праці.

     3.5.1. Про  вивчення  передбачених   у   робочих   навчальних
програмах  питань  охорони праці (як з дисципліни “Охорона праці”,
так і зі спеціальних і загальнотехнічних дисциплін)  викладачі  та
майстри  виробничого навчання роблять відповідні записи в журналах
обліку теоретичного і виробничого навчання.

     3.5.2. При  підготовці  в ПТЗО працівників за професіями,  що
застосовуються на роботах з  шкідливими,  небезпечними  і  важкими
умовами  праці,  навчання  проводиться  з  урахуванням вимог ДНАОП
0.00-4.24-94  “Положення  про  навчання  неповнолітніх  професіям,
пов’язаним   з   важкими  роботами  і  роботами  з  шкідливими  та
небезпечними     умовами     праці”,     затвердженого     наказом
Держнаглядохоронпраці    30.12.94   N   130   (   z0014-95   )   і
зареєстрованого Міністерством юстиції 20.01.95 за N 14/550.

     3.6. У вищих закладах освіти  (далі  –  ВЗО),  незалежно  від
рівня   акредитації,   студенти   вивчають   комплекс  нормативних
навчальних дисциплін “Безпека  життєдіяльності”,  “Основи  охорони
праці”  та  “Охорона  праці  в  галузі”,  а  також  окремі питання
(розділи)  з  охорони   праці   та   безпеки   життєдіяльності   в
загальнотехнічних   і   спеціальних   дисциплінах,  які  органічно
пов’язані з їх тематикою і передбачені в навчальних програмах  цих
дисциплін, – відповідно  до  наказу Міносвіти України від 02.12.98
N 420 ( z0059-99 ) “Про вдосконалення навчання з охорони  праці  й
безпеки   життєдіяльності   у   вищих  закладах  освіти  України”,
зареєстрованого  Міністерством   юстиції   України   03.02.99   за
N 59/3352.

     3.6.1. Кількість годин,  передбачена для вивчення нормативних
навчальних дисциплін “Безпека  життєдіяльності”,  “Основи  охорони
праці”  та  “Охорона  праці  в  галузі”,  не може зменшуватись при
розробці та перегляді освітньо-професійних програм без  погодження
з Держнаглядохоронпраці. За рішенням ВЗО обсяги навчання в годинах
з  цих   дисциплін   можуть   збільшуватися   в   залежності   від
небезпечності професії, за якою здійснюється підготовка фахівців.

     3.6.2. До    початку    колективної    трудової    діяльності
(студентські   загони,   табори  праці  та  відпочинку,  виробничі
учнівські бригади тощо) учні і студенти в  своїх  закладах  освіти
вивчають  основи  законодавства про працю та відповідні нормативні
акти  про  охорону  праці,  а  за  місцем   колективної   трудової
діяльності вони проходять навчання з питань охорони праці згідно з
чинним на підприємстві положенням про навчання.

     3.7. У закладах післядипломної освіти (далі – ЗПО), незалежно
від  рівня  акредитації  ЗПО  та  освітньо-кваліфікаційного  рівня
слухачів, навчальні плани повинні передбачати вивчення дисциплін з
питань охорони праці.

     Крім того,  робочі навчальні програми  профілюючих  дисциплін
повинні  передбачати  вивчення питань охорони праці,  пов’язаних з
тематикою цих дисциплін.

     3.7.1. Перелік  навчальних  дисциплін з питань охорони праці,
їх обсяги в годинах і види навчальних занять при розробці  робочих
навчальних   планів   перепідготовки  та  підвищення  кваліфікації
визначаються  ЗПО  з   урахуванням   небезпечності   технологічних
процесів, що застосовуються в галузі, для якої готуються кадри, та
чинних нормативно-правових документів Міністерства освіти.

     3.7.2. Формою  підсумкового  контролю  знань  після  вивчення
дисциплін з охорони праці в ЗПО є іспит.

     3.7.3. Дипломні  проекти  і  роботи  випускників  ЗПО повинні
містити розділи,  а білети випускних іспитів – питання  з  охорони
праці.

  1. Інструктажі з питань охорони праці

     4.1. Види інструктажів

     За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони
праці поділяються на вступний,  первинний, повторний, позаплановий
та цільовий.

     4.1.1. Вступний інструктаж

     Проводиться:

     з усіма   працівниками,   які  приймаються  на  постійну  або
тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;

     з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство
і беруть безпосередню участь у виробничому процесі  або  виконують
інші роботи для підприємства;

     з учнями та  студентами,  які  прибули  на  підприємство  для
проходження виробничої практики;

     у разі екскурсії на підприємство;

     з усіма  вихованцями,  учнями,  студентами та іншими особами,
які  навчаються  в  СЗО,  ПЗО,  ПТЗО,  ВЗО,  при  оформленні   або
зарахуванні до ЗО.

     4.1.2. Первинний інструктаж

     Проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці
з працівником:

     новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;

     який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;

     який буде виконувати нову для нього роботу;

     відрядженим працівником,  який  бере  безпосередню  участь  у
виробничому процесі на підприємстві.

     Проводиться з вихованцями,  учнями та  студентами  СЗО,  ПЗО,
ПТЗО, ВЗО:

     на початку  занять  у  кожному  кабінеті,   лабораторії,   де
навчальний  процес  пов’язаний  із  застосуванням  небезпечних або
шкідливих хімічних,  фізичних,  біологічних факторів,  у  гуртках,
перед уроками трудового навчання,  фізкультури,  перед спортивними
змаганнями,  вправами  на  спортивних  знаряддях,  при  проведенні
заходів за межами території ЗО;

     перед виконанням кожного навчального завдання,  пов’язаного з
використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо;

     на початку вивчення кожного нового предмета  (розділу,  теми)
навчального   плану  (програми)  –  із  загальних  вимог  безпеки,
пов’язаних з тематикою і особливостями проведення цих занять.

     4.1.3. Повторний інструктаж

     Проводиться з  працівниками  на  робочому  місці  в  терміни,
визначені  відповідними чинними галузевими нормативними актами або
керівником підприємства з урахуванням конкретних умов  праці,  але
не рідше:

     на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці;

     для решти робіт – 1 раз на 6 місяців.

     4.1.4. Позаплановий інструктаж

     Проводиться:

     З працівниками на  робочому  місці  або  в  кабінеті  охорони
праці:

     при введенні в дію нових або переглянутих  нормативних  актів
про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

     при зміні технологічного  процесу,  заміні  або  модернізації
устаткування,   приладів   та   інструментів,  вихідної  сировини,
матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

     при порушеннях   працівниками  вимог  нормативних  актів  про
охорону праці,  що можуть призвести або призвели до травм, аварій,
пожеж тощо;

     при виявленні особами,  які  здійснюють  державний  нагляд  і
контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт,
що виконуються працівником;

     при перерві   в  роботі  виконавця  робіт  більш  ніж  на  30
календарних днів – для робіт з підвищеною небезпекою,  а для решти
робіт – понад 60 днів.

     З вихованцями,   учнями,   студентами    –    в    кабінетах,
лабораторіях,   майстернях   тощо   при   порушеннях   ними  вимог
нормативних актів про  охорону  праці,  що  можуть  призвести  або
призвели до травм, аварій, пожеж тощо.

     4.1.5. Цільовий інструктаж

     Проводиться з працівниками:

     при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою;

     при ліквідації аварії, стихійного лиха;

     при проведенні  робіт,  на  які  оформлюються   наряд-допуск,
розпорядження або інші документи.

     Проводиться з  вихованцями,  учнями,  студентами  ЗО  в  разі
організації масових заходів (екскурсії,  походи,  спортивні заходи
тощо).

     4.2. Порядок проведення інструктажів для працівників

     4.2.1. Усі  працівники,  які  приймаються  на   постійну   чи
тимчасову  роботу  і  при  подальшій роботі,  повинні проходити на
підприємстві навчання в формі інструктажів з питань охорони праці,
подання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків,  а також
з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж
і стихійних лих.

     4.2.2. Вступний  інструктаж  проводиться  спеціалістом служби
охорони праці, а в разі відсутності на підприємстві такої служби –
іншим фахівцем,  на якого наказом (розпорядженням) по підприємству
покладено  ці  обов’язки  і  який  в  установленому  цим   Типовим
положенням  порядку  пройшов  навчання  і перевірку знань з питань
охорони праці.

     Вступний інструктаж  проводиться в кабінеті охорони праці або
в приміщенні,  що спеціально для цього обладнано,  з використанням
сучасних   технічних   засобів  навчання,  навчальних  та  наочних
посібників за  програмою,  розробленою  службою  охорони  праці  з
урахуванням   особливостей  виробництва.  Програма  та  тривалість
інструктажу затверджується  керівником  підприємства.  Орієнтовний
перелік   питань  для  складання  програми  вступного  інструктажу
додається (додаток 6).

     Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі
реєстрації вступного інструктажу (додаток 7),  який зберігається в
службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення
вступного  інструктажу,  а  також  у   документі   про   прийняття
працівника на роботу.

     4.2.3. Первинний інструктаж проводиться індивідуально  або  з
групою  осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з
охорони  праці  відповідно  до  виконуваних  робіт,  а   також   з
урахуванням   вимог   орієнтовного   переліку   питань  первинного
інструктажу (додаток 8).

     4.2.4. Повторний   інструктаж   проводиться  індивідуально  з
окремим  працівником  або  з  групою  працівників,  які  виконують
однотипні роботи,  за обсягом і змістом переліку питань первинного
інструктажу.

     4.2.5. Позаплановий  інструктаж  проводиться  індивідуально з
окремим працівником або з групою працівників одного фаху.  Обсяг і
зміст  позапланового  інструктажу  визначаються в кожному окремому
випадку залежно від причин і обставин,  що спричинили потребу його
проведення.

     4.2.6. Цільовий  інструктаж   проводиться   індивідуально   з
окремим  працівником  або  з  групою  працівників.  Обсяг  і зміст
цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, що
ними виконуватимуться.

     4.2.7. Первинний,   повторний,   позаплановий   і    цільовий
інструктажі  проводить  безпосередній  керівник  робіт  (начальник
виробництва, цеху, дільниці, майстер).

     4.2.8. Первинний,    повторний,   позаплановий   і   цільовий
інструктажі  завершуються  перевіркою  знань  у   вигляді   усного
опитування або за допомогою технічних засобів,  а також перевіркою
набутих навичок безпечних методів праці.  Знання перевіряє  особа,
яка проводила інструктаж.

     При незадовільних  результатах  перевірки  знань,   умінь   і
навичок   щодо   безпечного   виконання  робіт  після  первинного,
повторного  чи  позапланового інструктажів для працівника протягом
10  днів  додатково  проводиться  інструктаж  і повторна перевірка
знань.  При  незадовільних результатах і повторної перевірки знань
питання  щодо  працевлаштування  працівника  вирішується  згідно з
чинним законодавством.

     При незадовільних результатах перевірки знань після цільового
інструктажу допуск  до  виконання  робіт  не  надається.  Повторна
перевірка знань при цьому не дозволяється.

     4.2.9. Працівники,  які  суміщають  професії  (в  тому  числі
працівники  комплексних  бригад),  проходять  інструктажі  як з їх
основних професій, так і з професій за сумісництвом.

     4.2.10. Про проведення первинного,  повторного, позапланового
та цільового інструктажу та про  допуск  до  роботи  особою,  якою
проводився  інструктаж,  вноситься  запис  до  журналу  реєстрації
інструктажів  з  питань  охорони  праці  (додаток  9).  При  цьому
обов’язкові підписи як того,  кого інструктували,  так і того, хто
інструктував.  Сторінки журналу  реєстрації  інструктажів  повинні
бути пронумеровані, журнали прошнуровані і скріплені печаткою.

     У разі   виконання   робіт,    що    потребують    оформлення
наряду-допуску,   цільовий   інструктаж   реєструється   в   цьому
наряді-допуску,  а  в  журналі  реєстрації   інструктажів   –   не
обов’язково.

     4.2.11. Перелік   професій   та   посад   працівників,    які
звільняються   від   первинного,   повторного   та   позапланового
інструктажів,   затверджується    керівником    підприємства    за
узгодженням  з державним інспектором по нагляду за охороною праці.
До цього переліку можуть  бути  зараховані  працівники,  участь  у
виробничому    процесі   яких   не   пов’язана   з   безпосереднім
обслуговуванням    обладнання,    застосуванням    приладів     та
інструментів,  збереженням  або  переробкою  сировини,  матеріалів
тощо.

       4.3. Порядок проведення інструктажів для вихованців,
                         учнів, студентів

     4.3.1. Вступний  інструктаж  проводиться  на  початку занять.
Інструктаж  проводить  працівник  служби  охорони  праці,   а   за
відсутності такого – особа,  на яку наказом керівника ЗО покладені
ці обов’язки.

     Програма вступного  інструктажу розробляється службою охорони
праці ЗО або призначеною керівником особою. Програма та тривалість
вступного  інструктажу  затверджуються  керівником закладу освіти.
Орієнтовний  перелік  питань  вступного  інструктажу  наведений  у
додатку 11.

     Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі
реєстрації вступного інструктажу (додаток 7),  який зберігається в
службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення
вступного інструктажу.

     4.3.2. Первинний інструктаж проводиться з  групою  вихованців
ПЗО,  учнів  СЗО,  ПТЗО чи студентів ВЗО.  Тематика інструктажу та
порядок  його  проведення  визначаються  відповідними  положеннями
Міністерства освіти України.

     4.3.3. Позаплановий  інструктаж  проводиться  при   виявленні
порушень  вимог  безпеки вихованцями,  учнями,  студентами під час
навчально-виховного процесу,  при зміні умов виконання  навчальних
завдань  з  професії,  лабораторних  робіт,  інших  видів  занять,
передбачених навчальними планами.

     4.3.4. Цільовий інструктаж з питань охорони праці проводять з
групою вихованців,  учнів,  студентів.  Обсяг і зміст  інструктажу
визначається в залежності від виду масових заходів.

     Облік проведення   цільових   інструктажів   здійснюється   у
відповідності з чинними положеннями Міністерства освіти в журналах
обліку теоретичного і виробничого навчання.

     4.3.5. Первинний,    позаплановий,    цільовий    інструктажі
проводять  відповідні  вчителі,  вихователі,  керівники   гуртків,
інструктори,  тренери, майстри виробничого навчання або завідувачі
кабінетів  (лабораторій)  тощо  за  відповідними  інструкціями  чи
програмами.

     4.3.6. Відмітка про проведення  первинного  та  позапланового
інструктажів  робиться в журналах реєстрації інструктажів з питань
охорони праці (додаток 10).

  1. Стажування (дублювання) та допуск працівників до
                                  роботи

     5.1. Новоприйняті на підприємство працівники після первинного
інструктажу  на  робочому  місці  до  початку  самостійної  роботи
повинні  під  керівництвом  досвідчених,  кваліфікованих  фахівців
пройти стажування  протягом  2-15  змін або дублювання протягом не
менше шести змін.

     5.2. Працівники,  функціональні обов’язки яких  пов’язані  із
забезпеченням  безаварійної роботи важливих і складних господарчих
потенційно  небезпечних  об’єктів   або   з   виконанням   окремих
потенційно   небезпечних   робіт  (теплові  та  атомні  електричні
станції,  гірничодобувні  підприємства,  інші   подібні   об’єкти,
порушення технологічних режимів яких являє загрозу для працівників
та  навколишнього  середовища),  до  початку  самостійної   роботи
повинні   проходити   дублювання   з   обов’язковим  суміщенням  з
протиаварійними і протипожежними тренуваннями відповідно до  плану
ліквідації аварій.

     5.3. Допуск до стажування (дублювання)  оформлюється  наказом
(розпорядженням)  по  підприємству  (структурному  підрозділу),  в
якому визначаються тривалість стажування (дублювання) та  прізвище
відповідального працівника.

     5.4. Перелік  посад  і  професій  працівників,  які   повинні
проходити  стажування (дублювання),  а також тривалість стажування
(дублювання)  визначаються  керівником  підприємства.   Тривалість
стажування  (дублювання) залежить від стажу і характеру роботи,  а
також від кваліфікації працівника.

     5.5. Керівнику  підприємства  надається  право  своїм наказом
(розпорядженням) звільняти від проходження стажування (дублювання)
працівника, який має стаж роботи за відповідною професією не менше
3 років або переводиться з одного цеху до іншого, де характер його
роботи та тип обладнання, на якому він працюватиме, не змінюються.

     5.6. Стажування (дублювання) проводиться  за  програмами  для
конкретної професії,  посади, робочого місця, які розробляються на
підприємстві    і    затверджуються    керівником     підприємства
(структурного підрозділу).

     5.7. Стажування (дублювання) проводиться  на  робочих  місцях
свого або іншого подібного за технологією підприємства.  У процесі
стажування  працівники   повинні   виконувати   роботи,   які   за
складністю,  характером, вимогами безпеки відповідають роботам, що
передбачаються функціональними обов’язками цих працівників.

     5.8. У процесі стажування (дублювання) працівник повинен:

     поповнити знання   щодо   правил    безпечної    експлуатації
технологічного обладнання, технологічних і посадових інструкцій та
інструкцій з охорони праці;

     оволодіти навичками  орієнтування  у  виробничих  ситуаціях в
нормальних і аварійних умовах;

     засвоїти в   конкретних   умовах   технологічні   процеси   і
обладнання  та  методи  безаварійного  керування  ними   з   метою
забезпечення вимог охорони праці.

     5.9. Запис про проведення стажування (дублювання)  та  допуск
до   самостійної   роботи   здійснюється  керівником  відповідного
структурного  підрозділу  (начальник  виробництва,  цеху  тощо)  в
журналі реєстрації інструктажів (додаток 9).

     5.10. Якщо в процесі  стажування  (дублювання)  працівник  не
оволодів необхідними виробничими навичками чи отримав незадовільну
оцінку  щодо  протиаварійних  та   протипожежних   тренувань,   то
стажування  (дублювання) новим розпорядженням може бути продовжено
на термін, що не перевищує двох змін.

     5.11. Після   закінчення   стажування   (дублювання)  наказом
(розпорядженням) керівника  підприємства  (або  його  структурного
підрозділу) працівник допускається до самостійної роботи.