За три дні до війни (тепер це звучить як щось невимовно далеке) ми говорили про мову. Наші ліцеїсти писали листи, побажання, шукали цікаві факти, складали сенкани та гасла до Дня рідної мови.
І ні у кого із дітей не виникло навіть думки, що рідною може бути якась інша, не українська мова!
Але у нашій толерантній (іноді навіть надто!) державі кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову. Це не просто затверджено на рівні законодавства, у повсякденному житті жителі України ніколи не відчували не тільки утисків щодо мовного питання, але навіть дискомфорту. Вони мали повне право розмовляти тією мовою, якою бажали, тією, яку вважали для себе рідною.
Так от, наступного року, у День рідної мови, рідною для себе назвуть українську чи не 100% жителів нашої держави. Бо єднаємося ми сьогодні у всьому. Виявляється, навіть у тих питаннях, які за три дні до війни вважали такими, що не можна вирішити.
Тож, будьмо й надалі єдині у всьому! Шануймо українську мову! Бо мова – важлива!