25 лютого – День народження Лесі Українки

Біографія Лесі Українки

Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Петрівна Косач-Квітка. Вона народилася 25 лютого 1871 року в родині дворян у Новограді-Волинському Житомирської області (у цьому ж місті народився Валерій Залужний). Її мамою була письменниця Олена Пчілка, а батьком – дворянин та меценат Петро Косач.

У сім’ї, окрім Лариси, було ще 5 дітей. Косачі були творчими та добре освіченими людьми, любили літературу та мистецтво. Вони часто влаштовували вдома творчі вечори та концерти, а також забезпечили дітям гарну освіту. Все це вплинуло на художні смаки юної Лесі.

У дитинстві Леся часто слухала українські народні оповідання від матері та дізналася від неї про мавок. Це породило у майбутній поетесі любов до народної творчості.

У дитячі роки Леся часто переїжджала з сім’єю в різні міста і вчилася у приватних вчителів. Свій перший вірш “Надія” написала в 9 років, коли її улюблену тітку заслали до Сибіру.

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Дитинство Лесі Українки проходило у творчому середовищі. Дуже близьким другом родини Косачів був вчений Михайло Драгоманов та його родина, а Леся також брала уроки фортепіано у дружини Миколи Лисенка. Також дівчинка вивчала грецьку, французьку, німецьку мови та латину, вчилася вишивати та малювати, багато писала та читала.

У 1881 році у віці 10 років Леся сильно захворіла після купання на Водохрещу. У неї розвинувся туберкульоз і почалися болі в руках та ногах. Після цього поетеса до кінця життя мучилася через слабке здоров’я та часті хвороби.

У 1883 році у Лесі діагностували туберкульоз кісток та видалили частину кісток у лівій руці. Це стало важким ударом для дівчинки, адже зі знівеченою рукою вона більше не могла грати на фортепіано. З цього віку вона почала ще більше писати.

1884 року Лариса Косач бере собі псевдонім Леся Українка та вперше публікує свої вірші у львівському журналі “Зоря”.

З 20-річного віку багато подорожувала та знайомилася з відомими письменниками. Через багаторічну тяжку хворобу Леся була змушена виїжджати на курортне лікування до різних країн, а враження від поїздок відображала у творчості. Хоч Леся постійно хворіла, але ніколи не дозволяла шкодувати себе і не скаржилася на долю.

Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

жалі та голосіння, –

то ж була буря весняна,

а не сльота осіння.

А восени… Яка журба,

чи хто цвіте, чи в’яне,

тоді й плакучая верба

злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

покриє барви й квіти –

на гробі їх вона сама

розсипле самоцвіти.

1897 року під час лікування в Ялті Леся Українка познайомилася зі смертельно хворим молодим політиком Сергієм Мержинським. Його часто називають першим коханим Лесі, хоча сама поетеса називала їхні стосунки дружбою. У 1901 році Сергій помер на руках у Лесі, а вона присвятила йому один із найкращих своїх творів – драму “Одержима”, написану за одну ніч біля ліжка вмираючого.

1898 року Лариса познайомилася з дуже молодим фольклористом Климентом Квіткою, студентом КНУ. Знайомство переросло у кохання, і в 1907 році пара одружилася. У шлюбі Леся та Климент разом складали збірку фольклору, їздили до етнографічних експедицій.

Ще однією важливою людиною для Лесі Українки була письменниця Ольга Кобилянська. Вони познайомилися у 1899 році і стали найкращими подругами.

Останні роки життя поетеса дуже важко хворіла, але при цьому багато працювала і написала свої найкращі твори. Померла Леся Українка у віці 42 років у 1913 році в Грузії, де лікувалася. Її чоловік Климент після смерті дружини видав збірку українських народних пісень, виконаних голосом Лесі.